Ніна ДАЦЕНКО
ПРО КНИГИ ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

Інтерв'ю. Іван Андрусяк

"Я народився в такому цікавому веселому краї, який інколи буває дуже веселий, іноді — замріяний… І мені дуже весело було ходити до школи. Бо я от виходжу так із хати — праворуч на стежку звертаю, і треба перейти через потічок Волово, а називається він Волово, бо там колись воли напували. А що таке воли зараз мало хто знає. Я тільки на Сорочинському ярмарку й бачив справжніх волів, моя Стефа маленька бігала до них гладитися, цьоматися й обніматися. Бо вона вже знала, що той потік, який тече через нашу хату називається Волова…
А тоді, далі, був Качурівський ліс — так справа він лишався, а внизу також потік тік, а далі — сад, там багато горіхів, десь трошки села, тоді озеро, ставок, тоді знову ліс!
І оце от кілометрів добрих три я отак от ходив до школи.
Отак от ідеш дуже часто сам, пташки співають, щось собі думається, і смереки, і запах неймовірний, казковий просто запах — це ж Карпати! Воно якось само собою, мимоволі, йдеш, а в голові мелодія крутиться, бо її гори навівають.
А потім навколо цієї мелодії і слова починають закручуватися….Я свого першого вірша написав ще тоді, коли писати не вмів! І, відповідно, першого вірша я не пам‘ятаю і не знаю, бо не міг його записати!
Дорогі дітки, вчіться писати швидше, зрозуміло, що й читати треба навчитися, але все одно — навчившись читати, одразу вчіться писати! Бо раптом вам спаде на гадку якийсь геніальний вірш, а ви не зможете його записати і він пропаде! Шкода буде! От і я так журюся стосовно того, що в дитинстві не записав….
Але — в дитинстві не записав, то мушу записувати тепер, усілякі тепер зі мною веселі історії трапляються, а з моїми дітьми (у мене їх троє) трапляються тим паче. Так що мені не треба нічого вигадувати — все, що я пишу — я пишу правду: що з моїми дітками трапляється.
Інколи, правда, трішечки ту правду прикрашаю — щоб веселіше було. І тоді мої діти мене критикують.
І правильно роблять!"