Любов ГОЛОТА
В ГОСТЯХ У БАБУСІ

I

Моя бабуся — чарівниця:
вода, як мед, в її криниці,
маленька хата білолиця,
червоні яблука в саду;

на грядках — кожен овоч родить,
по стежці — кіт учений ходить,
в траві — їжак-заблука бродить,
і я у казці тут живу!

Тут сумувати ніколи
такі мої канікули!

II

Не просплю ранкову пору —
мукає теля в оборі.
Для нього й для ягнички
я накошу травички.

Скличу на пшінце курчат,
напою усіх малят:
гусенят, каченят,
індичат і поросят!

Такі мої канікули —
сидіти сиднем ніколи!

III

Кличе нас в город бабуся,
задає нам загадки:
Придивись пильніш навколо,
відгадаєш залюбки.

— Хто зелену косу має,
соком взимку напуває,
щоб були ми сильні і рум'янощокі?
— Морква!

Глянь, який поважний пан -
фіолетовий жупан.
А цей пан...
— Баклажан!

— Сиза, і хрумка, і тлуста
закруглілася...
— Капуста!

— Росте-росте, — то скаче,
а виросте — заплаче
і внучка, і бабуля,
бо звуть її...
— Цибуля!

— Хто ходив тут по городу
і питався свого роду?
Хто на тин ліз, мов коза?!
Всі пізнали...
— Гарбуза!

— Хто до нього обізвався,
господинею назвався?
Гляньте, ось ця господиня —
кругла, пишна, спіла...
— Диня!

Є у неї рідний брат —
кожен йому рад:
обіймає, пригортає,
а тоді — по лобі б'є,
аж іде луна!
Чи доводилось вам, діти,
на баштані його стріти
і додому прикотити...
— Кавуна?!

— Чистимо, миємо,
варимо, смажимо,
маслом помажемо,
хором всі скажемо:
— Картопля!

— Це й сестриця-полуниця,
це і брат-виноград,
і сестрички-порічки,
і зовиця-суниця,
і малина, і ожина, —
носять прізвище одне,
бо в сімействі — злагода!
Відгадайте: у саду вже дозріли...
— Ягоди!

Висить груша-неворуша,
а ми її із гілки струсим,
Розгойдаєм яблуню —
щоб дала по яблуку.
Як усе це підбереш
і візьмеш до рук ти,
зразу скажеш:
я зібрав у садочку...
— Фрукти!

IV

Кінець городу й саду:
Вже йти до хати мусим.
Промовила онука:
— Ви — добра чарівниця
а я — читати вчуся.
Спасибі ж вам, бабусю,
за ваші добрі руки,
які все це зростили!
За цю смачну науку,
за загадки солодкі,
якими нас гостили!