Галина КИРПА
ПРОЗА
ЯК НАРОДИЛОСЬ ЯБЛУЧКО
У травні під Олесиним вікном ожила яблунька. Її гілки обсипало пуп’янками. А одна гілочка — Олесина. Олеся з неї очей не зводить. Так само, як і хмарка. Хмарка ще й скупала яблуньку рясним дощем.
Нарешті хмарка з Олесею дочекалися: з пуп’янка, мов із теплих пелюшок, викуталась квіточка. Ой, як вона зраділа, коли побачила у віконці Олесю, а на небі — хмарку!
А як та квіточка тішилась, коли до неї прилітали бджілки! Вони співали їй ж-ж-жу-пісеньку, а вона їх поїла яблуневим соком-нектаром.
Не встигла квіточка нацвістися, як налетів вітер і обтрусив із неї всі пелюстки. Квіточка за ними не дуже й журилася, бо замість пелюсток на ній зав’язалося манюнє зелене яблучко.
Яблучко висіло проти сонця й щодня наливалося сонячним соком. Удень вигрівало собі боки, а вночі купалося під дощем. Яблучко було таке гарне, таке рум’яне, що жоден черв’ячок не наважився його вкусити.
Тож яблучко дожило до осені. Яблунька боялася, що налетить холодний осінній вітер і зірве її рум’яне яблучко. Впаде воно додолу й ніхто його не помітить. А на ту пору під яблунькою сидів Їжак.
— Стрибай! — звеліла яблунька.
І яблучко стрибнуло на колючу Їжакову спину. Їжак — гайда до Олесі: нехай побачить, яке гарне яблучко народилось у яблуньки!
