Марійка Підгірянка
Розповім вам казку, байку

ДІД МОРОЗ

Ходить Мороз надворі
По широкій оборі,
Ще й по горах —дібровах —
У чоботях пухових.

Старий він, сивий він,
З бородою до колін.

Ходить —бродить у шубі,
Біла шапка на чубі.
Ходить лютий, сердитий,
Когось хоче вкусити.

Старий він, сивий він,
З бородою до колін.

Як діток де зустріне —
Сніг у вічі їм кине,
Ще й зубами заблисне
І за пальчик потисне.

Старий він, сивий він,
З бородою до колін.

Дітям смішки — гуляють,
Сани з гірки спускають —
Скоро, скоро, скоренько
Аж червоне личенько.

Не злякає їх він —
З бородою до колін.

А за Дідом Морозом
Дмуха вітер з погрозом,
Дмуха вітер сердитий,
В сніговицю сповитий.

Свище люто, гуляє,
Пісню грізну співає.

Як в селі він ночує —
Всі дороги задує,
Гори снігу натрусить,
Діток в школу не пустить.

Свище люто, гуляє,
Пісню грізну співає.

Дітям смішки — гуляють,
Сніг з дороги згрібають:
Через пагорби й доли
Вчасно прийдуть до школи!

Дарма вітер гуляє,
Пісню грізну співає.
 

КАЗКА ПРО ДІДА МОРОЗА ТА БАБУ ЗАВІРЮХУ

У пралісі, у лісі —
Палац чудовий, чистий:
Одні кришталі в стрісі,
А зруб — увесь льодистий.

Поміст як сонце сяє,
А постіль — білі пухи.
Такий —то дім прекрасний
У Баби Завірюхи!

А Баба Завірюха
Мороза Діда має;
Та баби дід не слуха,
Усе один гуляє.

На села ходить в нічку,
Як згасне промінь сонця, —
То міст кладе на річку,
То квіти на віконця.

А баба все сердита,
Що дід один гуляє,
В метелицю сповита,
Шляхи всі замітає.

Холодним вітром дмуха,
Кладе замети всюди,
Щоб дід бабусю слухав
І не ходив нікуди.

ГАЙ ВЗИМКУ

Не гайся, хлопчику, не гай,
На саночки сідай,
Поїдем, серце, в білий гай,
В казок зимових край.

У гаї молоді дубки
Зросли у височінь
І сніжні одягли шапки,
Підперли неба синь.

Схилилась до дубка сосна,
Задумлива сосна;
В голках — рясна, в шишках — рясна,
Зелена, як весна.

Берізка біла і струнка —
Красуня у гаю —
Вдивлялась в дзеркало струмка
На вроду на свою.

Дзюрчить струмок попід сніжок,
Розказує своє —
Прийшов цапок на бережок,
Водичку чисту п'є.

Промчався зайчик через хмиз,
До потічка прибіг,
Води попив, кори погриз,
Під кущиком приліг.

Збиточна білка молода
Стрибає по сосні,
Шишками в зайчика кида,
Його турбує в сні.

А дятел шишку ту схопив,
Та білці не віддав, —
У дірку від сучка встромив,
Насіння виїдав.

Про шишку білочка не дба,
Бо в неї у дуплі
Багато всякого добра
І ласощі  смачні.

Ліщинові горішки там,
Солодкі ягідки
І ще, на закуску білкам,
Засушені грибки.

Тож білочка не журиться,
Чи довго буде сніг:
У кожушку зажмуриться —
І їсть собі горіх.

БАБУСИНА КАЗКА

Серед піль і нив
Добрий витязь жив.
Був хоробрий,
Мудрий, добрий,
Свій народ любив.

А в горах жив змій,
Звався Веремій,
Із печери
До вечері
Ходив на розбій.

Хлопців убивав,
В бран дівчат збирав.
А із діток —
Малоліток
Крівцю випивав.
 
Пішов плач і страх
По селах, містах —
Гинуть дітки —
Малолітки
В змійових зубах.

На подільську путь
Посли з гір ідуть:
— Рятуй, брате, плем'я наше
Од змійових пут!

Витязь меч підняв,
На коні помчав —
Ясним мечем змію з плечей
Сім голів ізтяв.

Гейби шум ста рік,
Б'є радісний крик:
— Слава витязю навіки,
Славен він навік.

Що на поміч став,
Що народ спасав,
Що тих діток —малоліток
Змієві не дав!

ПРО ШКОЛЯРКУ МАРІЙКУ ТА ЇЇ ПЛАТКОВІ ЛЯЛЬКИ

Просять ляльки, просять
Сумно, як ніколи:
"Не лишай же нас, Марійко,
Ідучи до школи...

Дорога далека,
Торбинка важкенька,
Там діти великі,
А ти ще маленька..."

Всміхнулась Марійка:
"Ні, лялечки, годі!"
Ой, вже на подвір'ї,
Ой, вже на городі!

Прийшла вже зі школи,
З'їла хлібця скибку,
Стала оглядати
Свою нову книжку.

Лялька —полотнянка
З хороброго роду:
— "В куті є відерце,
Кину книжку в воду..."

Ця лялька смілива
Вже коло Марійки
На лавочці сіла.
..."Якже тую книжку
До води кидати?
Ой, що за малюнки!
Треба оглядати".

А ляльки шовкові,
Тоненькі панянки,
Грубі, кожухові,
Йдуть до полотнянки.

Лялечки Марійку,
Мов бджілки, обсіли:
"Читай же, читай же!" —
Всі загомоніли.

Марійка всміхнулась:
"Ой, що ви за діти!
Та вже, щоб читати,
То треба уміти!

Тому сидіть тихо,
Не плачте ніколи,
Бо вчитись читати
Я ходжу до школи".

АЗБУКА

Бабуся вчула дивні вісті, —
Вітрець, мабуть, приніс, —
Що там далеко десь у місті
Відважний хлопчик зріс.

На саночках, мов вихор, мчиться,
Нікому не зверта,
І тільки азбуки боїться,
Мов дикого кота.

Бабуся внучка запросила
Улітку на село,
Коли пшеничка колосилась
І все кругом цвіло.

Для внучка азбуку зробила —
Барвисті літерки.
Їм ручки й ніжки приробила,
Поставила в рядки.

Одні одних за руки брали
Веселі літерки
І хлопчика до себе звали:
— Не бійся нас, ходи!

Вже хлопчик не втікав нікуди,
За ручки букви брав,
Погрався ними — і без труду
Всю азбуку читав.

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

О —о —о —

Яєчко одно
Знесла курочка чорненька.
Знайшла дівчинка одненька —

О —о —о —

Яєчко одно.

А —а —а,

А яблучка два,
Два яблучка червоненькі
Несе донечка для неньки,

А —а —а,

Аж яблучка два.

И —и —и,

А хлопчики три
В калабаню упали
І всі разом кричали —

И —и —и —

Тих хлопчиків три.

І —і —і —

Лошачки малі,
Є у них чотири ніжки,
Коло воза ідуть пішки —

І —і —і —

Лошачки малі.

У —у —у,

Песик на шнурку,
Цуценяток п'ять кудлатих
Полягло біля хати.

У —у —у,

Песик на шнурку.

Е —е —е,

Де то мама, де?
Нема мами, пішла в поле,
Там бур'ян на ниві поле.

Е —е —е,

Ось вже мама йде!

МАТИ

Хто тебе так щиро любить,
І вбирає, і голубить,
І кладе у постіль спати?
Мати.

Хто стеріг тебе віз злого,
Відмовляв собі усього,
Щоб тобі віддати?
Мати.

Хто тебе узяв за руку
І до школи на науку
Вів, щоб розуму навчати?
Мати.

Яцек Єрка

СПІВАНКА ПРО МІСЯЦІ

Ой місяць січень кличе мороза,
Морозить лиця, щипає носа.

А місяць лютий вітрами дує,
На водах з льоду мости будує.

Березень —місяць льоди поломить,
Весняну пісню річка задзвонить.

Квітами квітень всіх привітає,
Усі садочки порозквітає.

Гей, травень прийде у дні чудові,
Простелить всюди трави шовкові.

А місяць червень луги покосить,
Червоним соком ягідки зросить.

А місяць липень гарячим літом
Обсипле  липи пахучим цвітом.

А місяць серпень серпом задзвонить,
Достиглий колос додолу склонить.

Вересень —місяць добре газдує,
Овоч смачненький дітям дарує.

А місяць жовтень мряку розсіє,
В лісах, в садочках лист пожовтіє.

А листопад той жалю не має,
З дерев останнє листя зриває.

А місяць грудень на радість людям —
Сніжки присипле замерзле груддя...

КОЛЯДКА

Ой, пригода, пригодочка,
Прилинула колядочка,
Щебетала на всі броди:
Гей, сходися, рідний роде!

Та послухай довгі речі,
Як дзвеніли наші мечі,
Та пригадай довгі змаги,
Як шуміли наші стяги,
Як літали полки птахом,
Як дудніли коні шляхом,
Як купались в сонці поля,
Як сміялась наша воля.

Ой, пригода, пригодочка,
Щебетала колядочка,
Закликала на всі броди:
Гей, сходися, рідний роде.
Гей, збирайся на всі шляхи,
Вервечками рідні стяги.

Гей, гуртуйся на всі смуги
Витягати ясні плуги,
Вислухати довгі речі,
Готувати руки й плечі.

Щоб дзвеніли нашим шляхом,
Щоб кружляли кличі птахом,
Щоб горіли в маках поля,
Щоб вернула наша воля!

Ой, пригода, пригодочка,
Щебетала колядочка:
Промайнула гори, води,
Закликала на три броди:
А з третього на четвертий,
На китайці розпростертий.

До змісту Марійка Підгірянка "Розповім вам казку, байку"