РЕЛІГІЇ.
Дитяча енциклопедія

«АЛЛАХ ВЕЛИКИЙ!»

ГОРДЕ ПЛЕМ’Я ПУСТЕЛІ

Уздовж узбережжя Червоного моря, через каміння й піски пустелі пролягав стародавній караванний шлях. Починався він на півдні Аравійського півострова у квітучій та багатій «землі Шеба» — так у біблійні часи називався Південний Ємен. Там були красиві квітучі міста, зеленіли сади й родючі поля, воду яким давали майстерно прориті канали. Там росло схоже на терен дерево, котре давало сік, що тверднув на сонці, як соснова смола. Це був пахучий ладан, який цінувався на вагу золота. Інше тернове дерево — бальзамодендрон — давало пахучу мирру, речовину, якою обкурювали приміщення, лікували людей, бальзамували мумії. А караванним шляхом рухався безперервний потік товарів з країн Сходу.
На караванній стежці, на півдорозі між Південним Єменом та Палестиною, є місцевість Хіджаз. Тут, поряд з рідкісним у тих краях джерелом води, виросло місто Мекка. Ще в часи джахілії — так араби називають епоху варварства — у цьому місті влаштовувалися великі торгові ярмарки.
За часів джахілії священними були криниці, джерела, рідкісні в тих краях пальмові гаї й навіть незвичайної форми камені та скелі. їм приносили жертви, довкола них здійснювався ритуальний обхід.
У Мецці було джерело, оточене ореолом святості. А ще там був камінь, який упав з неба і навколо якого спорудили святилище Каабу — куб. Так Мекка стала ще задовго до того, як виник іслам, центром не лише торгівлі, а й віри.
Довкруж Кааби була заборонена територія, на якій не дозволялося сваритися, мститися будь-кому, а тим більше проливати кров, адже це могло образити навколишні арабські племена, у кожного з яких хоча й були свої божества, але всі разом вони шанували Каабу. Вважалося, що той, хто порушить ці заборони, захворіє на проказу або втратить розум.
У Каабі й навколо неї мирно сусідували ідоли 360 божеств — бетили.
Проте головним серед них вважався Хубал — статуя людини із золотою рукою, виконана з сердоліку. Хубал був божеством племені курайш, яке населяло місцевість Хіджаз, де стояла Мекка та ще декілька квітучих міст.
Усі араби шанували Хубала як повелителя небес і Місяця, володаря грому й дощу, такого рідкісного й цінного в Аравійській пустелі. Хубалу й усім іншим бети лам богів приносилися жертви. У священному пориві араби-язичники робили довкола бетилів ритуальні обходи — сім кіл. Під час обходів трепетно торкалися їх руками, ніби отримуючи від ідолів божественну силу й благословення.
Перед бетилами ворожили й пророкували. Мешканці Мекки напередодні битви ворожили перед Хубалом на стрілах. У кожному каравані йшов верблюд, на якому під розмальованим балдахіном везли невеликого кам’яного бетила, подібного до тих, що стояли в Каабі. Він вважався покровителем каравану.
А ще у дні свят перед Каабою відбувалося змагання поетів. Серед войовничих арабів було немало людей, котрі складали ліричні поеми та гімни, в яких прославлялася відвага воїнів. Найкращі вірші прикріплялися на пальмовому листі до кам’яних бетилів. І це було високою честю для поета. Вірші потім переписувалися, передавалися із уст в уста. Таким чином багато творів давніх поетів дійшли до наших днів.
Торгові центри завжди приваблювали різноплемінний люд. Тому в Мецці й в іншому великому місті Хіджазу Ярсибі були колонії єгиптян та фінікійців. У кварталах цих міст каплиці християн сусідили із синагогами єврейських громад. А крім того, в Хід-жазі була ще секта аскетів — ханіфів, благочестивих людей, які жили усамітнено десь на непривітній скелі чи в печері. Вони присвячували себе єдиному Богові, в якого, за переказами, вірував їхній праотець, войовничий Ізмаїл, син Авраама.

ДУХИ ДОБРІ Й ЗЛІ

Нагадаємо веселу й дуже популярну серед школярів повість «Дідок Хоттабич». Допитливий хлопець Волька знайшов старовинну пляшку, відкоркував її. Але замість записки з якогось старовинного вітрильника із її шийки вирвався страшний і грізний дух — джин. А зі страховища джин перетворився на добродушного старигана Хоттабича, кожна волосина в бороді якого була чарівною. Перші свої чари Хоттабич звершив на футбольному матчі. Щоб догодити вболівальникові Вольці, він висмикнув із бороди волосину, почаклував над нею, і... футбольний м’яч удар за ударом, круто змінюючи траєкторію, влітав лише в одні ворота. Багато інших див натворив джин, перенесений у повісті Б. Лагіна «Дідок Хоттабич» у наші дні. А скільки різних — добрих і злих — джинів діє в казках знаменитого циклу «Тисяча й одна ніч»!
Араби вірили в джинів і боялися їх. Дві тисячі років тому, коли джини були дещо «молодшими», вони жили в печерах і скелях, у вітрі й вогні, в камінні й деревах. Вони могли набувати будь-якого вигляду й творити дива. Злий джин міг збурити на морі страшний шторм. І тоді керманич приносив йому жертву, розраховуючи, що дух змінить гнів на милість і спрямує попутній вітер у вітрила.
Невидимі джини сиділи за спинами магів і віщунів, підказуючи їм, «що було, що буде, що може бути». Джини надихали давніх поетів, коли вони складали вірші.
У цих краях вірили, що Бог створив джинів навіть раніше, ніж людину. Матеріалом для цього послужили вогонь і дим. І на землі їх, за переказами, завжди було не менше, ніж людей. І Бог послав свого пророка не лише до людей, але й до джинів. Частина з них узялася допомагати пророкові в утвердженні віри в єдиного Бога Аллаха, а інші перекинулися на службу до сатани — Ібліса, якого ще називають шайтаном.
Ібліс до створення людини був слухняним Богові янголом. Коли Творець виліпив Адама із глини і вдмухнув у нього життя, то наказав усім своїм небесним слугам поклонитися йому. Усі слухняно прихилилися перед вінцем творіння, Адамом, лише один Ібліс не послухався. Справа в тому, що перед цим Бог посилав Ібліса на землю придушити повстання джинів. Той розгромив їх, став господарем на землі й страшенно загордився своєю владою.
— Що утримало тебе від того, щоб поклонитися, якщо Я наказав? — суворо запитав Бог.
— Я кращий від нього: Ти створив мене з вогню, а його з глини.
Бог розгнівався на неслуха ще більше:
— Пощезни звідси! І залишайся назавжди серед нікчемних!
Проте хитрий Ібліс, знаючи милосердя Бога, попросив його дати йому відстрочку до того дня, коли Бог буде вершити свій суд над душами померлих.
— Ти — серед тих, хто отримав відстрочку, — відповів Бог.
Але Ібліс був не лише гордим, а й підступним. Він знав, що Бог не змінює своїх рішень, і тому до настання визначеного
терміну, до дня Страшного суду, він, Ібліс, може безкарно шкодити Богові й збивати людей з путі істинної. Так він і чинить відтоді, помщаючись за божественний присуд.
Від тих пір Ібліс-шайтан живе на землі, очолюючи армію джинів, яких він може сам породжувати.

ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ МУХАММЕДА

У «рік слона», 570 р., у роду бану Хашим, племені курайш, народився хлопчик Мухаммед. Він ніколи в житті не бачив свого батька, бо той помер, коли мати носила Мухаммеда в череві. Та й мати померла, коли Мухаммеду виповнилося заледве 6 років. Турботу про хлопчика взяв на себе люблячий дідусь. Але й він невдовзі відійшов... Проте хлопчикові не довелося зазнати прикрощів сирітського життя. Весь рід підтримував його, а основні турботи взяв на себе дядько.
Коли Мухаммед підріс, він пас худобу в бедуїнів, які належали до того ж племені, що й весь рід хлопця. Пастухування привчило його до суворого життя в пустелі та звичаїв кочовиків. Він знав, як вижити поміж дикого каміння, як знаходити воду серед пісків та вірну дорогу по зірках. Коли Мухаммед підріс, його взяли погоничем верблюдів у караван. Юнак побачив світ, людей різних рас, які моляться різним богам. Він набув слави людини, якій можна довірити будь-які цінності.
Мухаммедові йшов третій десяток років, коли його найняла водити каравани підприємлива вдова на ім’я Хадіджа. Невдовзі вона покохала погонича, і, незважаючи на те, що між ними була різниця у віці аж п’ятнадцять років, вони побралися. В арабів було прийнято мати декількох дружин. Але Мухаммед настільки любив свою Хадіджу, що вона була у нього єдиною дружиною аж до її смерті.
Мухаммед часто ходив на гору Хіра, де в печерах молилися самітники-ханіфи. Особливо багато днів і ночей проводив Мухамед на цій горі, коли наставав місяць посту — рамадан. Хадіджа і весь рід з повагою ставилися до цього потягу Мухаммеда залишатися наодинці із самим собою, перебувати в глибоких роздумах про мету й сенс життя, світобудову, про незримого Бога, якому молилися ханіфи, і про велику кількість богів, яким поклонялися одноплеменці, про богів і пророків християн та іудеїв.
У 610 р., як це вже стало в Мухаммеда традицією, він вирушив у місяці рамадані на гору Хіра. Там однієї ночі, яку він проводив, лежачи на голому камінні, сталася подія, що змінила все його життя й справила величезний вплив на всю світову історію.

«ЧИТАЙ ЦЕ!»

Це був п’ятий за рахунком місяць рамадан, ночі якого він проводив на горі Хіра. З кожним днем перебування в печері внутрішня напруга, екзальтація в Мухаммеда наростали. Він відчував, що саме йому вготовано пізнати істинного Бога, виконати пророчу місію сповіщення істинної віри одноплеменцям. І от уночі до нього з’явився Хтось із сувоєм, загорнутим у парчеве покривало, і сказав:
— Прочитай оце! Мухаммед відповів крізь сон:
— Я не вмію читати!
Тоді Хтось узявся душити його покривалом, яке тримав у руках, потім відпустив і знову наказав:
— Читай!
Хтось двічі повторив свій наказ. У сум’ятті Мухаммед запитав:
— Що мені треба прочитати?
Хтось ізвелів:
— Читай в ім’я Господа твого. Він створив людину зі згустка. Прочитай, бо нема в світі нікого милостивішого від Господа. І він подарував людині мистецтво письма. І він подарував знання того, чого досі людина не знала...
Мухаммед прокинувся й відчув, ніби слова ці записані в його серці назавжди... Він вийшов із печери, в якій ночував, і раптом почув слова:
— О Мухаммед, ти — посланець Аллаха, а я — Джабраїл.
Він підвів очі й побачив, що в небесах, торкаючись ночами обрію, стоїть велетенська постать нічного відвідувача. В який бік він не намагався дивитися, постать все одно займала перед його поглядом усе небо!..
Небожитель, який займав увесь небесний простір довкруг Мухаммеда, був найбільш наближений до Аллаха янгол на ім’я Джабраїл. (У християнській та іудейській релігіях — це архангел Гавриїл). Саме його Аллах послав посередником між Собою і тим, кого Він обрав у свої пророки, його Він вирішив зробити провісником істинного вчення.
У наступні ночі Джабраїл продовжував являтися Мухаммедові. Він, наче в кам’яні скрижалі, закарбував у його пам’ять і серце істинне вчення.

ПОЛІТ НА КРИЛАТОМУ КОНІ

Одного разу Мухаммед, зморений утомою після проповідей, заснув біля Кааби. Раптом його розбудив голосний заклик:
— Прокинься, сплячий!
Він розплющив очі й побачив Джабраїла, поряд із яким стояв білий кінь. Цього коня звали Бурак (виблискуючий). Був він крилатим і з обличчям людини. Мухаммед спробував було скочити на диво-коня, але той не дався йому. Лише після того, як Джабраїл змусив коня до покори, той прийняв на свою спину пророка й миттєво поніс на північ. Джабраїл летів поряд.
Першу зупинку зробили на горі Синай — там, де стародавньому іудейському пророкові Мусі (Мойсею) явився Бог. Тут Мухаммед помолився.
Другу зупинку було здійснено у Вифлеємі, де народився пророк Іса (Ісус).
Нарешті вершник опинився в Єрусалимі, на горі, де були руїни Храму. Мухаммед зійшов з Бурака й помолився в Храмі царя Сулеймана (Соломона).
Тут він побачив драбину, яка опустилася з небес, і почав підійматися по ній.
На першому небі його зустрів прародитель Адам. Населення цієї частини неба сповідувало єдиного Бога — Аллаха. Усе вище й вище підіймався Мухаммед, поки не досяг сьомого неба. Там він постав перед самим Аллахом, чий лик був закритий багатьма тисячами покривал. І Аллах почав випробовувати його. Перед Мухаммедом постали дві посудини: одна з вином, а інша — з молоком.
Мухаммед випив молоко.
— Ти вчинив правильно, — сказав Джабраїл, — якщо б ти випив вино, то весь народ збився б із путі істинної.
Мухаммед зрозумів, що сам Аллах устами Джабраїла схвалив його рішення.
Наступної миті почулися слова Аллаха: правовірні повинні 50 разів на день поклонятися йому, здійснюючи молитву — намаз. Старому пророкові Мусі вдалося умовити Аллаха скоротити кількість молінь до п’яти на день.
Мухаммед отримав настанови, як треба молитися. Слід розстеляти молитовний килимок і славити Аллаха, стаючи на коліна й схиляючись до землі так, щоб торкатися килимка лобом. При цьому треба проголошувати молитви, знову й знову славлячи Аллаха...
Тією ж сяючою драбиною Мухаммед спустився на землю Єрусалима. Крилатий кінь Бурак переніс його знову до Мекки і зсадив на тому ж місці, біля Кааби.
Поки тривало вознесіння — мірадж — Мухаммед а, сам час змінив свій хід. Довгою-предовгою видалася пророкові його мандрівка, але за його відсутності не встигла навіть вилитися вода з перекинутого глека.
Мекканці не бажали вірити у вознесіння Мухаммеда. Тоді він детально описав, як виглядає Єрусалим, хоча всі знали, що він там ніколи не бував. Потім перелічив усі каравани, які рухалися з Єрусалима в Мекку. Відомості його були точними. Проте люди не квапилися визнавати проповідь нового пророка.

ХІДЖРА

А Мухаммед продовжував свої проповіді біля стін Кааби. Він закликав відмовитися від поклоніння ідолам, які так само заполоняли площу довкола святилища. Він попереджував, що ідолопоклонників чекає на тому світі сувора кара й вічні муки. Люди придумали ідолів, говорив він, самі дали кожному ім’я, витесали з каменю чи дерева їх образи. Значить, усі ці боги — просто видумка людей, їх слід відкинути й звернути свої помисли до Аллаха, одного-єдиного Бога.
Він «Милостивий, Співчуваючий, Прощаючий, Милосердний, Великодушний, Люблячий, Добрий...» 99 імен є в Аллаха. Але соте, істинне ім’я його не знає ніхто. І вигляд Його назавжди залишиться таємницею для людей.
У світі все здійснюється з волі Аллаха, — проголошував пророк. — Він створив світ і все живе, Він же й покладе край усьому. Тоді померлі воскреснуть і будуть приведені до Аллаха на суд. У світі все відбувається з волі Аллаха. Він нагороджує за смиренство й віру, карає за гординю й безчстя. Аллах — один-єдиний Бог!
Християни та іудеї, котрі жили в Мецці, відповідали, що вони вже вірять в єдиного Господа. А в проповідях своїх Мухаммед повторює все те, що вже записано в Торі й у християнському євангелії, лише імена янголів, пророків та святих перелицьовані на арабський лад.
А Мухаммед і не заперечував цього. Він говорив, що Аллах — той же самий Бог, що й у християн та іудеїв. Тільки вони отримали істинне одкровення раніше від арабів і встигли його частково забути, а в дечому навіть спотворити. І вони повинні сприйняти його проповідь як останнього пророка. Але іудеї та християни не забажали цього робити, їм достатньо було Єгови та Ісуса.
І язичникам не сподобалися проповіді Мухаммеда. їм не до душі була погроза пекельних мук на тому світі.
Однак час минав, кількість прибічників нової віри повільно, але неухильно зростала. Спочатку молитви проводилися у Мухаммеда вдома, потім до них почав приєднуватися бідний люд, кочовики-бедуїни, юнаки з багатьох родів. Вони називали себе мусульманами — від слова «муслім» — той, що віддав себе Аллахові. Дім Мухаммеда уже не вміщував усіх віруючих. Вони ходили молитися до Кааби.
Вороги єдинобожжя стурбувалися, почали переслідувати мусульман.
Мухаммед разом зі своїм вірним другом і одновірцем Абу Бакром сховалися в печері, щоб уникнути погоні. Там їм довелося провести три доби. Вороги одного разу впритул підійшли до печери, де переховувалися друзі. Але Аллах послав павука, котрий обіткав павутинням вхід до печери. Мекканці вирішили, що там нікого бути не може, і пішли далі. 16 липня 622 р. Мухаммед та Абу Бакр остаточно залишили Мекку й обхідними дорогами рушили в бік Ярсиба. Цей день — дата хіджри (виходу, еміграції). Він став початком мусульманського літочислення, початком мусульманської ери.

ОПЛОТ ПРОРОКА

Місто Ярсиб розташувалося в родючому оазисі. Через нього, як і через Мекку, пролягав караванний шлях. І тут збиралися галасливі різномовні ярмарки. Але з деякого часу каравани затримувалися тут лише для нього, щоб наповнити бурдюки водою. А на час зупинки караванники не випускали з рук Мечів і шабель.
Два племені — аус та хазрадж — кровно ворогували між собою. Уже немало вдів було з одного й з іншого боку. Торговці, міняли, караван-сарайники й лихварі зазнавали відчутних збитків.
І ось у міські ворота в’їхав Мухаммед у супроводі свого друга та єдиновірця Абу Бакра. На Мухаммеда, святу людину, поклали обов’язки третейського судді.
Мухаммед виявив неабиякі дипломатичні здібності. Сталося нечуване в арабському світі. Місцеві племена й емігранти з Мекки об’єдналися в єдину громаду (умму) мусульман, вірних Аллахові. А Мухаммед став духовним і світським вождем мешканців Ярси-ба та войовничих племен, які кочували довкола міста. Шлях до умми був відкритий для кожного, хто давав обітницю вірити в Аллаха і тільки в Нього. Кількість прихильників нової віри дедалі збільшувалася.
Аллах надсилав Мухаммеду нові знамення, нові глави майбутньої «біблії ісламу» Корану. Мухаммед одержував одкровення на найрізноманітніші теми: як поводити себе з іновірцями, як ділити військову здобич, як правовірному мусульманинові поводити себе в сім’ї, як ділити майно померлого між спадкоємцями... В Ярсибі були заборонені лихварство, азартні ігри, алкогольні напої, вживання в їжу свинини.
Навіть саме місто люди почали називати інакше. Тепер це було Мединат аннабі — «Місто пророка». Пізніше його назвали коротше — Медина. Ця назва зберігається й нині.
Медина стана другою батьківщиною Мухаммеда. Тут він провів решту своїх днів і був похований.
У Медині крім арабської були ще іудейська та християнська общини. Мухаммед спробував навернути їх в іслам. Але зустрів такі ж глузування, як і в Мецці. Одного разу іудеї навіть відмовилися допомогти Мухаммедові під час нападу мекканців на місто.
Пророк Аллаха був нещадним. Чоловіки єврейської общини були страчені, а жінки й діти вигнані з Медини.
До цієї трагічної події мусульмани молилися, обернувши обличчя в бік Єрусалима. Але після вигнання євреїв Мухаммед отримав від Аллаха чергове одкровення — змінити аль кіблу — напрям молитви. І з того часу всі мусульмани моляться, обернувшись обличчям у бік Мекки й Кааби.
Пророк написав листи владарям північних країн, Сирії, Візантії з пропозицією прийняти істинне одкровення Аллаха. Але царі йому навіть не відповіли. Пізніше їм доведеться гірко пошкодувати про це...

ПОЧАТОК ВЕЛИКИХ ПЕРЕМОГ

Мухаммед зі своїх одновірців створив декілька летучих загонів, які нападали на мекканські каравани і таким чином збагачували умму.
...Одного разу великий, багатий караван неквапно рухався від берегів Середземного моря пустелею. Напевне, хтось доніс у Мекку про підготовку нападу на нього, і назустріч був посланий загін чисельністю тисяча вершників.
У Мухаммеда було всього три сотні воїнів. Загін сховався в оазисі біля криниці Бадр. І тут на Мухаммеда зійшло одкровення, яке стало програмовим для майбутніх битв. Мухаммед почув:
«О пророче! Спонукай віруючих до бойовища. Якщо буде серед вас сотня, вони переможуть тисячу тих, котрі не вірують!» Аллах закликав діяти рішуче: «Бийте їх по шиях, бийте їх по всіх пальцях. Це за те, що вони відкололися від Аллаха та його посланця...»
Як стверджує легенда, мекканців, певна ж річ, вів сам шайтан Ібліс.
— Нема переможця над вами сьогодні серед людей. Я — сусід ваш, — говорив їм ворог Аллаха Ібліс.
Але коли з’явився загін Мухаммеда, котрому покровительствував Аллах, сатана перелякався, відступив убік, полишивши мекканців виплутуватися самим.
— Я до вас не причетний, я боюся Аллаха, адже Аллах сильний у покаранні!
Триста «терплячих» розгромили мекканських язичників. Мусульмани назавжди запам’ятали цей славний день, коли сам Бог послав янголів битися на їхньому боці. Аллах відрізнив вірних від невірних. «День розрізнення» залишився у свідомості мусульман як знак особливого благовоління до них Аллаха.
Тепер Мухаммед набрався рішучості підкорити Мекку. У глибокій таємниці була підготовлена армія, яка складалася з 10 тисяч вершників на прудконогих верблюдах. Несподіваною була поява Мухаммеда біля стін міста. Лише один загін язичників намагався чинити опір. Але пророк із оголеним мечем, у червоному плащі, що маяв на вітрі, на білому верблюді першим кинувся на ворога, і захисники Мекки ганебно втекли з поля бою. Місто здалося. Мухаммед урочисто проїхав до Кааби, зліз із верблюда. Потім він сім разів обійшов храм, щоразу доторкуючись посохом до чорного небесного каменя.
І з того часу давній ритуал семиразового обходу святилища прийнятий був ісламом.
Здійснивши обряд поклоніння святині, він наказав розбити й повикидати ідолів. Мекканці з острахом спостерігали за знищенням бетилів і головного бога Хубала, гадаючи, що зблисне блискавка, загримить грім! Але нічого не сталося. Зате віра мусульман і новонавернених зміцнилася. Потім Мухаммед підійшов до джерела Замзам, випив води з чаші й здійснив обмивання. І цей язичницький обряд був прийнятий мусульманами. Хранителем чаші Мухаммед призначив свого дядька. Ця посада за його прямими нащадками зберігається й донині.
Наступного ранку наближений Мухаммеда Білал виліз на Каабу і звідти закликав усіх на молитву. Відтоді поряд із мечетями будуються красиві мінарети, і з їх висоти муедзини скликають усіх на молитву.
Наступного дня, сидячи на вершині пагорба ас-Сафа, Мухаммед прийняв присягу мекканців. Спочатку чоловіків, потім жінок. Однак пророк-переможець не залишився в Мецці. Він повернувся в Медину і жив там до кінця своїх днів.

ПОРТРЕТ ПРОРОКА

Під час штурму Мекки пророк ісламу показав, що він може діяти не лише словом, а й мечем, множити не лише лави віруючих, але й численні загони воїнів. Він готувався до того, щоб нести ідеї ісламу не стільки на кінчику язика, скільки на вістрі шаблі. Уже були споряджені воїни для походу на північ, за ріку Йордан, де незадовго до походу на Мекку загін мусульман зазнав поразки від арабів-християн, союзників Візантії.
Проте 26 травня 632 р., усього через два дні після наказу про виступ, Мухаммед тяжко захворів. Його мучила пропасниця. Він на очах слабнув. Не маючи можливості очолювати молитви, він доручив обов’язки імама, тобто предстоятеля на молитві, духовного керівника мусульманської громади, своєму другові й родичеві Абу Бакру.
Коли Мухаммед помер, засмучений Абу Бакр сказав:
— Ті з вас, хто поклоняються Аллаху, хай знають, що Аллах живий і житиме вічно. Але ті з вас, хто поклонявся Мухамеду, нехай знають від мене, що Мухаммед помер.
Абу Бакр став першим наступником послання Аллаха — халіфом.
Іслам забороняв зображення людей. Через те не було портретів Мухаммеда. Але все ж, яким він був?
Збереглася розповідь його двоюрідного брата Алі:
«Він був середнього зросту: не високим і не низьким. Обличчя у нього було рожевувато-біле, очі темні, волосся густе, блискуче, дуже гарне. Воно спадало на плечі й було чорного кольору. Хода в нього була така жвава, що здавалося, з кожним кроком він відривається від землі, й водночас рухи його були такими легкими, ніби він не торкався до неї. Проте в ході його не було гордовитості, притаманної сильним світу цього. В обличчі його було стільки доброти, що не можна було відвести очей. Усі, хто бачив його, були одностайні в тому, що ніколи, ні раніше, ні пізніше, не зустрічали людини, бесіда з якою була б такою приємною».

КОРАН

Коран — священна книга мусульман. У ній записані одкровення Аллаха, які він упродовж двох десятків років передавав Мухаммедові то вві сні, то наяву, але ніколи нічого не повторюючи. Усі слова Аллаха назавжди вкарбовувалися в пам’ять пророка й першого проповідника ісламу. Сама назва книги означає «читання», «декламація». Вважається, що Коран від першої до останньої літери повторює оригінал, вигравіюваний на чудесній пластині, який вічно знаходиться в раю. Доки Мухаммед жив, він міг миттєво «перегорнути» сторінки книги, знайти й повторити доречно потрібну главу, що зветься сура, вірш за віршем. Кожен вірш називається аят (знамення, диво). Аятів у Корані понад 6 тисяч, а сур — 114.
І нині є такі знавці тексту священної книги, котрі можуть повторити її від першого до останнього аята. Таких людей називають хафізами.
Коли одного разу Мухаммеда попросили сотворити чудо, щоб цим він довів своє пророче покликання, він просто послався на Коран та його вірші. Вони й становили його чудо.
Але ось Мухаммед помер. Проте смерть не призвела до забуття Корану. Люди записували сури на пальмовому листі, на баранячих лопатках, на каменях, просто запам’ятовували слово в слово.
Наступник Мухаммеда халіф Абу Бакр розпорядився, щоб були зібрані й записані всі сури і всі аяти — до єдиного. Робота тривала декілька років і завершена була вже при іншому халіфі, Османі, текст був схвалений, а всі варіанти було наказано спалити. Таким чином, як сам іслам бере свій початок від єдиного пророка, як людство — від Адама, так і всі сотні мільйонів примірників Корану, що колись переписувалися від руки, а потім, із винаходом книгодрукування, почали видаватися десятками мільйонів примірників, мають одного «прабатька».
До наших днів збереглися усього чотири примірники Корану VII— VIII ст. Два з них особливо шановані, і довкола них склалося чимало легенд. Один священний список зберігається в Каабі. Світло на нього падає так, що здається — Коран пливе у повітрі. А інший спочатку поклали в Медині, поряд із гробницею Мухаммеда. А пізніше у дворі мечеті було побудовано спеціальну будівлю-сховище для цього мусхада (сувоя). Третій зберігається в Каїрі, а четвертий — у Ташкенті. Ташкентський «Коран Османа», написаний на аркушах пергаменту, що стали ламкими від часу й потемнішали, куфічним письмом — знаками, зовсім не схожими на в’язь сучасного арабського письма. Тому найдавніші примірники Корану називаються куфічними.
Сури в Корані розташовані не за темами, не за хронологією передачі їх Мухаммедові Аллахом, а за кількістю віршів. Спочатку йдуть найбільші глави, а під кінець — найкоротші. Виняток зроблено лише для першої сури — «Та, що відкриває книгу». У ній усього сім віршів, але знати її повинен кожний мусульманин арабською мовою.
Незвичними і навіть дивними можуть здатися назви сур: «Корова», «Юсуф», «Землетрус», «Ті, що мчать», «Слон»...
Просто глави названі не за змістом, а за першими словами, з яких вони починаються. Але перша фраза в усіх сурах одна й та ж: «Во ім’я Аллаха, милостивого, милосердного!»
Коран підтверджує і визнає багато чого з давньоєврейського та християнського Письма — Тори, Псалтиря, Євангелій. Більшість пророків та їхніх діянь однакові або дуже схожі. Лише імена біблейських пророків та євангельських апостолів переінакшені на арабський лад. Тому дослідники ісламу, називаючи арабське ім’я, згадане в Корані,, в дужках пишуть його біблійний аналог: Джабраїл (Гавриїл), Сулейман (Соломон), Хук (Ной), 16-рагім (Авраам), Муса (Мойсей), Іса (Ісус) і т. д.
Як і Старий та Новий Заповіти, Коран — це ще й чудова літературна пам’ятка, яка приваблює до себе, незалежно від релігійної приналежності, увагу поетів, художників, істориків, мовознавців. Ісламські архітектори створили неповторної краси й витонченості мечеті. Іслам забороняє зображувати людей і тварин. Але замість цього ісламські художники стали неперевершеними майстрами химерної, виточеної в’язі орнаментів та каліграфічних написів.

СУНА Й ХАДИСИ

Крім сур Корану, які сам Аллах укладав до уст пророкові, чіпка людська пам’ять запам’ятовувала слова й учинки Мухаммеда. Після його смерті кілька поколінь учених мужів старанно визбирували й записували всі перекази, які стосувалися найменших подробиць із життя пророка, а також його найближчих сподвижників — халіфів.
Спочатку вони записували спогади соратників Мухаммеда, пізніше — їхніх нащадків, а також усе те, що з покоління в покоління передавав народний переказ. Ці перекази називалися хадисами, а їх збирачі й коментатори йменувалися мухадисами. Найбільш перевірені, авторитетні й мудрі хадиси увійшли до Суни, яка для більшості мусульман є незаперечним кодексом законів, таким же авторитетним, як і сам Коран. Суна стала кодексом моральності. У ній судді — кадії — шукали підказку для розв’язання найскладніших судових казусів.

Хадиси

Посланець Аллаха сказав: «Люби бідних; завжди дивися на тих, котрі стоять нижче від тебе, і не задивляйся на тих, що стоять вище від тебе; не проси ніколи, нічого, ні в кого; бережи вірність родичам, хоча б вони й спричинили тобі горе; говори завжди правду, хоч якою гіркою вона не була б; не дозволяй себе збивати образою з путі Аллаха».

* * *

Посланець Аллаха сказав: «Той із вас, хто побачить злочинство, нехай зупинить його своєю рукою; якщо він не в змозі зробити це — то своїм язиком; якщо не в змозі зробити й це — то своїм серцем, що є найслабкішим ступенем віри».

* * *

У пророка запитали: «Який із проявів ісламу найкращий?» Він відповів: «Кращий прояв ісламу у тому, щоб ти пригощав і вітав не лише тих, кого знаєш, але й тих, кого не знаєш».

МЕЧЕТЬ

Молитовний дім мусульман називається мечеттю. Мечеть можна відвідувати щоденно й молитися тут хоч цілодобово. Святкового дня — у п’ятницю — тут збирається уся громада. Але чому саме в п’ятницю, а не в суботу, як в іудеїв, чи в неділю, як це заведено в християн? Адже багато коренів Корану, як говорив про це сам пророк Мухаммед, «увібрали вологу» зі Святого Письма іудеїв та християн.
...У Медині, куди довелося перебратися з Мекки Мухаммедові й першим прихильникам віри в Аллаха, були, як ми вже знаємо, великі громади іудеїв та християн. Напередодні їхніх святкових днів, по п’ятницях, проводилися велелюдні ярмарки, на які збиралося багато народу з кочовищ бедуїнів. Мухаммед, певно ж із волі Аллаха, обрав саме цей день для джуми — зібрань та спільної молитви, оскільки він був найзручнішим для вербування серед язичників усе нових і нових прибічників і навернення їх в іслам. Пророк закликав:
— Коли покликано на молитву в день зібрання (джуми), поспішіть до поминання Аллаха та облиште торгівлю... А коли закінчена буде молитва, то розходьтеся по землі, шукайте милостей Аллаха і згадуйте Аллаха частіше.
Мухаммед накидався на іновірців, які спотворили зміст Святого Письма:
— Ті, кому дано було нести Тору, а вони її не понесли, подібні до віслюка, котрий несе книги. Гидка подобизна людей, які вважають неправдою знамення Аллаха!
Доки віруючих було порівняно мало, молилися просто в замкненому дворі. А потім почали будувати спеціальні будівлі — мечеті.
Біля мечеті обов’язково є дворики чи приміщення для обмивання — окремі для чоловіків і для жінок.
Мечеть — священне, лише для молитви призначене місце. Увіходячи до неї, необхідно скидати взуття. У деяких країнах, наприклад Марокко та Ірані, вхід до мечеті немусульманам заборонений узагалі. Всередині мечеті просторо й просто. Підлога застелена килимами, на яких молільники розстеляють свої саджади. У стіні, зверненій у бік Мекки, є ніша — міхраб, яка вказує напрям для молитви. Поряд — кафедра, з якої імами виголошують хутбу — проповідь.
В архітектурі мечетей втілені символи космосу мусульман. Верхня точка бані символізує Єдиносущного Бога, простір бані — дух, а сама чотирикутна будівля — символ земного буття. Своєрідного вигляду мечетям надають мінарети — схожі на голки високі вежі, спрямовані в небо. Із них муедзини закликають віруючих на молитву. Мінарети — символ піднесених до неба рук.
Серед мечетей — багато шедеврів архітектури, які вражають своєю красою, легкістю, неповторною витонченістю орнаментів та каліграфічних письмен на внутрішніх і зовнішніх стінах.
Захоплюючи християнські країни, мусульмани перетворювали на мечеті тамтешні храми; наприклад, знаменита Айа Софія, споруджена володарями Візантії в Константинополі, після падіння країни під ударами мусульман «обросла» мінаретами і була перетворена на мечеть. Але, як мовиться, що посієш, те й пожнеш. Після вигнання арабів з Іспанії католики спорудили собор на місці однієї з найпрекрасніших мечетей світу в Кордові.
У багатьох країнах, де мирно співіснують різні релігії, так само сусідують, не заважаючи один одному, і їхні храми.

НА ЧОМУ ТРИМАЄТЬСЯ ІСЛАМ?

У Корані всі чоловіки й жінки розглядаються як істоти релігійні: «Я створив людей лише для того, щоб вони могли поклонятися Мені. Кожна людина — «абд Аллах»». Слово це одночасно означає і «віруючий», і «слуга». І це стосується не лише молитви, а й усіх сторін життя людей, яке проходить під дією заповідей Аллаха. Повторимо: «мусульманин» означає «той, хто живе згідно з волею Аллаха», а «іслам» — покірність, підлеглість Богові.
Із самого початку існування мусульманської релігії склалося п’ять стовпів, основ, на яких стоїть віровчення. Це шахада (сподівання віри), салят (молитва), саум (піст), закят (плата на користь незаможних) і хадж (проща, паломництво).

МИ ОДНІЄЇ ВІРИ...

Понад мільярд мусульман живе нині на планеті. І всі вони не менше п’яти разів на день, уголос чи подумки, ставши на молитовний килимок чи уявивши себе на ньому там, де нема можливості виконати свій релігійний обов’язок за всією формою, повторюють одну й ту ж фразу, котра арабською мовою звучить так:
— Ла ілаха, ілла Ллаху ва Махаммаддун расулу Ллахі!
(Немає бога, окрім Аллаха, а Мухаммед — посланець Аллаха!)

Це перший молитовний вигук — шахада (свідчення), яким мусульманин щоденно підтверджує свою віру в єдиного Бога і його пророка.
На першопочатках ісламу це була своєрідна «візитна картка» мусульманина. Бо хіба міг у поганина чи людини, яка сповідує будь-яку іншу релігію, повернутися язик, щоб виголосити заповітну формулу?!
Це перші слова, які вловлює дитяче вухо при народженні. Вони передусім «удмухуються» в свідомість маляти. Але це й останні слова, котрі встигає мусульманин прошепотіти перед смертю.
Під час битви шахада слугувала бойовим кличем. Окрилена ним, лавина кінноти кидалася на іновірців, вимахуючи булатними клинками. І страшним був удар кіннотників, які не боялися смерті, бо вони віддавали свої життя в руки Аллаха. Той, хто жертвував собою за віру, гинув мученицькою смертю, ставав шахідом. Смертю своєю він утверджував свою віру. Релігійні війни в ім’я утвердження ісламу називаються джихад.
Іновірцеві достатньо проголосити шахаду, цей символ віри, і він вважався прийнятим в умму, громаду мусульман. Віднині, вітаючи брата по вірі, йому будуть говорити: «Ассалам алейкум!» («Мир тобі!»).

«Аль-Фатіха»
(«Та, що відкриває»)

Перша сура Корану

Во ім’я Аллаха милостивого, милосердного!
Хвала Аллаху, Господу світів
милостивому, милосердному,
цареві в день суду!
Тобі поклоняємося і просимо помогти!
Веди нас по дорозі прямій,
по дорозі тих, кого ти облагодіяв,
але не тих, на кому Твій гнів і котрі заблудли.

САЛЯТ, АБО НАМАЗ

Повернемося в минуле, майже на півтори тисячі років назад, коли в арабському (та й в усьому) світі існувала лише одна невелика громада мусульман, керована пророком Мухаммедом.
Ледве сонце починало здійматися над обрієм, люди збиралися і починали молитву — ас салят. Вони виконували все так, як це робив Мухаммед. Адже Аллах відкрив йому, як правильно здійснювати молитву. І сьогодні салят не відрізняється практично нічим від стародавньої молитви.
Перед молитвою кожен обов’язково повинен пройти ритуал очищення — вуду. У певній послідовності треба обмити водою кисті рук, обличчя, потім руки до ліктів, вуха, шию, ноги по коліна, при цьому промовляючи молитовні слова, які засвідчують намір приступити до саляту.
До молитви чоловіки й жінки приступають окремо. Вони стають на молитовні килимки — саджада, — обернувшись обличчям у бік Мекки. За знаком імама — предстоятеля — вони здійснюють молитовний цикл, який поєднує в собі слова молитов, супроводжувані певними рухами. Кожен звертається до Бога, і водночас уся умма діє як єдиний синхронний механізм. Кожний молиться, як усі. Цикл молитов і рухів називається ракат.
Спочатку стоячи, опустивши руки вздовж тулуба, всі промовляють слова готовності до молитви. Потім, піднісши долоні до рота — так роблять, коли хочуть догукатися до того, хто далеко, — вигукують: «Аллах акбар!» («Аллах великий!»). Після цього вигуку, склавши руки на животі, всі читають першу суру Корану «Аль Фатіху», а потім ще одну, також коротку суру. Але ось сури прочитано. Тепер, упираючись руками в коліна, всі поклоняються в пояс зі словами: «Хвала Аллаху».
Проте ракат триває. Знову випроставшись та опустивши руки вздовж тулуба, віруючий говорить:
— Хай же почує Аллах того, хто звеличує Його!
Потім разом з усіма він опускається навколішки, робить доземний уклін, торкнувшись підлоги долонями й лобом. Потім він, випроставшись, сідає на п’яти і промовляє: «Аллах акбар!» І знову здійснює доземний поклон, знову повторює слова величання Аллаха, потім встає.
Після цього ракат повторюється ще один чи декілька разів, залежно від часу молитви чи особливої заповзятливості мусульманина. Коли ж моління завершується, мусульманин, ще сидячи на п’ятах, востаннє проголошує:
— Ла ілаха ілла Ллаху...
І на завершення, повертаючи голову праворуч та ліворуч, двічі повторює сусідам, які молилися поруч:
— Мир вам і милосердя Боже. Щоденних обов’язкових молитов п’ять:
на світанку, близько полудня, передвечірня, на заході сонця та перед сном. У благочестивих мусульман остання молитва може включати до тридцяти ракатів — повторень.
Під час молитви все повинно бути підпорядковане ритуалові: не можна розмовляти, сміятися, плакати, робити зайвих рухів.
Воїнам у похідних умовах, мандрівникам чи паломникам можна молитися без обмивання. А солдатам — у будь-який час, і навіть лежачи.
В ісламі, як і в будь-якій релігії, є різні течії та секти, але ритуал ас саляту, або, як його ще називають, намазу, скрізь і для всіх однаковий.

...ПАМ’ЯТАЙ ПРО БЛИЖНЬОГО СВОГО

«О той, що увірував, виконуй салят і віддавай закят!» — це заклик до віруючих виконувати ще одну базову вимогу Корану. Закят — священний обов’язок ділитися своїм багатством з бідними, нужденними, боржниками, подорожніми і всіма, кому важче жити, порівняно з тим, хто дає. Але той, кому дають, має бути таким же повноправним членом мусульманської громади, як і той, хто жертвує. Головне — бути щирим, зміцнюючи цей третій стовп, на якому тримається уся будівля ісламу. Про це говориться так: «Коли для здобуття радості в Аллаха і для зміцнення власної душі віддається, це подібне садові на висоті — б’є дощ його безжально, а дає врожай подвійний».
Показний, лицемірний закят ніякої користі не принесе тому, хто його дає. Адже закят — це шлях очищення душі, спокутування гріхів.
Щоправда, кодекс законів і приписів, закріплених у Корані й головним чином у Суні, встановлює нижню планку закята в залежності від багатства того, хто дає. Але якщо є прагнення пожертвувати більше мінімуму — це лише вітається і законом, і громадою. Тільки б робилося все від щирого серця.

ВІД РАНКОВОЇ ЗОРІ ДО ВЕЧІРНЬОЇ

Коли настає дев’ятий місяць місячного календаря рамадан, денне життя в будь-якому кишлаку, громаді, чи, як ще говорять у Середній Азії — махалі, а якщо в місті — то в сім’ї різко змінюється.
Рамадан — це передбачений Кораном місяць посту, який називають у різних країнах також по-різному: саум, ураза, рузе.
Піст цей зовсім не схожий, наприклад, на християнський, під час якого накладаються обмеження на їжу, але їсти й пити можна в будь-який час доби.
Мусульманин повністю відмовляється від їжі й пиття на весь час від світанку до заходу сонця. Ніяких розваг і задоволень упродовж дня.
Із настанням темноти заборони знімаються, але віруючим не рекомендується захоплюватися надмірностями, а проводити час у благочестивих роздумах, читанні Корану, хадисів, роздачі милостині та інших богоугодних справах.
У дні рамадану правовірні особливо часто приходять до мечеті, а фанатики віри здійснюють до двадцяти й більше циклів ракату.
Піст у місяці рамадані — найкращий час для спокутування гріхів, які людина скоїла впродовж року. В ісламі немає посередників між Богом і людиною на кшталт професійних священиків, котрим сповідуються в гріхах і одержують відпущення. Мусульманин із Богом під час молитви сам на сам. Він самостійно відповідає за гріхи свої. І піст — це приборкання власних пристрастей.
Від поста звільняються мандрівники, воїни під час битв і походів, полонені, матері, які годують грудних дітей, і взагалі ті, кому таке голодування може зашкодити.

ЯК ПРОХОДИТЬ УРАЗА?

Місяць починається з появою на небі серпика молодика. У перші дні рамадану всі мусульмани очікують його з особливим душевним хвилюванням. Не обов’язково видивлятися його, задерши голову. Можна сісти на березі озера чи річки й постаратися знайти відображення місячного серпа на водяній гладіні...
Про початок посту в різних мусульманських країнах сповіщається по-різному: гарматними пострілами, барабанним боєм, звуками сурми, підняттям над мінаретами прапорів. Протягом усього місяця посту віруючі обов’язково повторюють такі слова: «Я маю намір постувати постом місяця рамадану від вранішньої зорі до заходу сонця єдино заради Аллаха!»
Увечері, після заходу сонця, той, хто постує, споживає легку їжу, а востаннє їсть і п’є перед сходом сонця.
На вечірню трапезу непогано запросити родичів, сусідів, або й колег по службі. Рамадан довгий, тому неодмінно доведеться не лише до себе кликати гостей, але й нерідко самому сходити в гості. Так під час посту оновлюються сімейні й дружні зв’язки. Забувши старі образи, можна запросити людину, з якою колись посварився, і відновити добрі стосунки.
У місяці рамадані є особлива, 27-ма ніч.
Саме цієї ночі пророкові Мухаммеду було послане перше одкровення Корану. Вважа ється, що одна ця ніч краща від «тисячі місяців», бо в цей час Аллах приймає рішення про долі людей.
Закінчення посту відзначається святом ід ал фітр, або, як його ще називають, ураза-байрам. Цього дня, як заповідав пророк, слід роздавати незаможним милостиню, жертвувати на мечеть. І обов’язково треба поїсти солодких фруктів, наприклад фініків, обмінятися смачними стравами із сусідами. Напередодні свята ураза-байрам віруючі намагаються зібрати разом усіх членів сім’ї й нікуди не випускати їх із дому, оскільки вважається, що цього дня дім відвідують душі померлих.
У день завершення посту, після моління в мечеті та проповіді, люди вирушають на цвинтарі пом’янути родичів. Дорослі чоловіки кварталу, селища збираються і всі разом відвідують сім’ї тих, у кого відійшли в інший світ упродовж року рідні люди, висловлюючи цим співчуття і засвідчуючи спільну пам’ять. А в сім’ях померлих влаштовують панахиди.
Але в день урази-байраму час смутку врешті-решт поступається місцем часові радості. З дому в дім ходять святково вбрані люди. Вирує особливо яскравий і великий базар. У старовину на ярмарках виступали співці, танцюристи, фокусники; молодь гойдалася на гойдалках. Подекуди зберігається звичай розводити багаття, водити хороводи, стрибати через вогонь.
А ввечері настає черга щедрої трапези...

Зі старовинної пісні про небезпеки хаджу і печальний кінець, який чекає на тих, хто відстав.

Для кого гойдають паланкіни верблюди,
для кого караван то пливе над маревом,
то поринає в нього;

Для кого він долає широкі ріки
і чия завзятість жене цих тварин
із Сирії й Вавилонії?

Як багато відстало в’язнів,
котрих не визволити з їхніх в’язниць,
і не один був, котрий заблудився,
котрий ніколи не дійде мети.

Кого день кидав туди і сюди!
Він заморгав, рясніше сльози полилися,
і голову він похилив...

УСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО МЕККИ

Усім знайомі походеньки Насреддіна з Бухари, героя багатьох веселих оповідок. Був він, як то кажуть, голий, як бубон, усе багатство — драний халат та віслюк. Але шанували його прості люди значно більше, ніж багатіїв, і не лише за веселість та дотепність. Його шанобливо називали ходжа Насреддін. Це означає, що він на своєму віслючкові здійснив із Бухари в Мекку паломництво — хадж, виконав святий обов’язок кожного правовірного мусульманина»
Спочатку, коли іслам іще не поширився за межі Аравії, здійснити паломництво до священної Кааби було порівняно нескладно: кілька днів подорожування караванною стежкою — і ти у Мецці. З часом паломництво до Мекки й назад ставало усе важчим. Адже воїни аравійських халіфів несли іслам усе далі на захід — уздовж африканського узбережжя, в Іспанію, на північ — до кордонів зі слов’янськими князівствами, на схід — до Індії... Хадж став справою важкою і довготривалою.
Сучасні паломники прибувають у Мекку на літаках, в автобусах, на океанських лайнерах. У давнину ж каравани прочан рухалися місяцями, долаючи тисячі кілометрів шляху через гори й пустелі, пливли на благеньких вітрильниках через Індійський океан, ризикуючи потрапити в згубний шторм чи до лап піратів. Сліди паломників нерідко губилися. Тому, вирушаючи до Мекки, майбутній ходжа залишав заповіт, про всяк випадок прощався з громадою. Далеко не всі можуть здійснити таку подорож, тому іслам дозволяє віруючим здійснити хадж і від імені тих, хто на це не спроможний.
Подорож планується з таким розрахунком, щоб прибути до Мекки на сьомий день дванадцятого місяця за місячним календарем зулл-хіджа. У Мецці нині паломник опиняється в масі мусульман, які прибувають з усіх кінців світу, розмовляють різними мовами, але об’єднані однією вірою. У цій масі нелегко відрізнити багатого від бідного. Адже кожний проходить обряд очищення — іхрам. Символом цієї духовної чистоти стає проста, однакова для всіх одіж, що складається лише із двох шматків білої тканини: один обмотується навколо стегон, а другий напинається на плечі.
Здійснення іхраму знаменується проголошенням особливого звернення до Аллаха: «Ось я перед Тобою! Нема в Тебе товариша! Ось я перед Тобою! Воістину, хвала Тобі, милість і всемогутність! Нема в Тебе товариша!» Проголошення цих слів обов’язкове при вступі до Мекки та відвіданні усіх святих місць під час хаджу.
У ході хаджу мільйони паломників начеб повторюють події священної історії, ритуали, які за легендою виконували ще прабатьки арабів Ібрагім та Ісмаїл і здійснив Мухаммед, очистивши Мекку від ідолів.
Жодна містерія давніх релігій не може зрівнятися з хаджем за числом учасників, які в єдиному релігійному пориві виконують одні й ті ж дії, незмінні впродовж багатьох віків.
Паломники збираються у великій мечеті, і там проводиться перша церемонія — семиразовий, із молитвою обхід Кааби.
Потрібно сім разів пробігти між пагорбів Сафа та Марва, що робиться на знак тяжкої долі Хаджар і маленького Ісмаїла, коли вони були врятовані від вірної смерті джерелом води, яке пробилося крізь пісок волею Аллаха.
Із цього священного джерела Замзам паломник може набрати води, перш ніж вирушити до гори Арафат. Там, за кілька кілометрів від Мекки, Мухаммед, сидячи на верблюді, в останній рік життя виголосив останню проповідь перед паломниками. І з того часу паломники виконують церемонію «стояння» — вукуф — від полудня до заходу сонця, віддаючися роздумам про Аллаха.
Потім паломники бігом вирушають у долину Муздаліф. Тут у яскраво освітленій мечеті читаються вечірні й нічні молитви. А на ранок, певно ж після молитви, прямують у долину Міна, де кидають сім камінців у камінний стовп, який символізує шайтана Іблі-са, що намагався спокусити Ісмаїла, коли батько, Авраам, скоряючись Аллахові, вів свого сина на гору, щоб принести Ісмаїла в жертву. Ісмаїл побив Ібліса каміннями і не виявив непослуху батькові.
Після завершення паломництва ходжа одержує право носити зелену чалму. Він користується серед віруючих повагою і пошаною.

КУРБАН-БАЙРАМ

На згадку про божественне милосердя, коли Аллах утримав руку Ібрагіма біля горла власного сина, паломники здійснюють ритуальні жертвоприношення овець та верблюдів.
«Не плоть і не кров їхня досягають Аллаха, а ваше благочестя перед Ним», — говориться в Корані.
Мусульмани всього світу об’єднуються з паломниками на цьому святі заклання — Курбан-байрамі. Його відзначають у всьому мусульманському світі.
Приготовлених до жертвоприношення тварин розмальовують фарбою та обвішують амулетами, магічними намистами, дзвіночками. Справа в тому, що дорога до раю іде через сірат — міст, перекинутий над пекельною прірвою. Міст цей тонший від жіночої волосини, гостріший від леза меча і гарячіший від полум’я. Біля входу на міст будуть знаходитися тварини, принесені в жертву на Курбан-байрамі. На них якраз і доведеться правовірним переправлятися в рай. Господар тому й намагається позначити жертовну тварину, щоб швидше відшукати її в майбутньому.
Під слова молитви, в якій згадується жертвоприношення Ібрагіма, тварина валиться на землю головою у бік Мекки, Кааби. Той, хто здійснив жертвоприношення, не повинен скупитися на пригощання м’ясом жертовної тварини, бо в Корані з цього приводу прямо говориться: «їжте їх і нагодуйте нещасного бідняка».
Із кінця минулого століття в Україні (в Києві, Криму та інших місцях компактного проживання мусульман) також здійснюються обряди жертвоприношення. І навіть в ортодоксально православній Москві біля центральної мечеті, неподалік від Палацу спорту, у день свята з’являються казани з киплячим м’ясом...
Під час курбан-байраму в домі мусульманина панує дух гостинності й щедрості. Будь-яка людина, котра зайшла в дім, не буде випущена без пригощення. А скуштувати є що! Крім вареного м’яса жертовної тварини, господині готують до святкового столу плов чи манти, шашлик, лагман, пельмені-чучвара, смаженину, беш-бармак, смачні пиріжки-самси, а на десерт — найрізноманітніші солодощі.

КААБА СЬОГОДНІ

Старовинна будівля п’ятнадцятиметрової висоти у формі куба, складена з великих блоків сірого каменю... Вона, згідно з легендою, стоїть на фундаменті ще давнішої, першої Кааби, збудованої Адамом і зруйнованої потопом. Архітектори й будівничі Кааби — родоначальники арабів Ібрагім та його син Ісмаїл. Тож, якщо починати відлік від часу життя біблійного Ібрагімового прототипа патріарха Авраама, будівлі Кааби близько чотирьох тисяч років.
Кааба — головне святилище ісламу. Воно вважається втіленням точнісінько такого ж святилища, яке є на небесах. Довкола велетенського куба — просторий майдан, який вміщує незліченні маси паломників. Межа майдану — колонада мечеті Масджид аль Ахрам, побудованої у VII ст. Халіфом Омаром.
П’ятнадцятиметровий куб Кааби вкритий чорним покривалом, на якому — золототкана в’язь арабського письма. Це — цитати з Корану.
Усередині Кааби все просто. Нема пишноти храмів, як в інших релігіях. Ще пророк Мухаммед стер з її стін язичницькі зображення, і відтоді на них, крім написів, нічого нема. Дерев’яні колони підтримують покрівлю. Підлога вимощена мармуровими плитами. Кілька світильників освітлюють приміщення. Вони розташовані так, що дорогоцінний сувій Корану, освітлений ними, ніби висить у повітрі.
У східному кутку, приблизно на висоті півтора метра, вмонтований головний предмет поклоніння, в срібному обрамленні, — символ могутності Аллаха, скинутий Ним на землю Адамові. Це чорний камінь (ал хаджар ал асвад), вірогідно, метеорит, який справді колись упав на землю. Згідно з легендою камінь цей у давнину був білим яхонтом. Крізь нього можна було роздивитися рай і пряму дорогу до нього. Але камінь почорнів через гріхи людей, і пряма дорога в рай для них закрилася.
Доля каменя була непростою і тоді, коли Кааба стала святинею ісламу.
...У 316 р. хіджри (938 р. н. є.) із глибин Сирійської пустелі в Аравію ринули бунтівні племена. Вони захопили Мекку, вторглися в Каабу, викрали коштовності й прихопили з собою навіть чорний камінь. Лише через дванадцять років його було повернено на місце. Коли грабіжники везли викрадений камінь, від його ваги впали три верблюди. Однак на зворотному шляху з полону камінь, як кажуть, міг нести худий верблюд, який навіть розжирів під цим вантажем.
На цьому «мучеництво» священної реліквії не скінчилося. Через сто років якийсь єгиптянин розбив його довбнею. Злочинця було скарано на смерть, а чорний камінь довелося склеювати мускусом та лаком... Слава Аллаху, від того часу камінь на місці, й нічого з ним більше не трапляється.
Мечеті усього світу орієнтовані на Каабу. Кожний мусульманин розстеляє свій молитовний килимок — саджаду — в напрямі Ка-аби. Так що мусульманин, який живе в Індії, звертається з молитвою на захід, житель Марокко — на схід, а мусульманин в Києві чи в Криму — на південь. Майже мільярд поглядів правовірних кожного дня начеб сходяться в одній точці світу.

СУНІТИ, ШИЇТИ, СУФІЇ...

В ісламі відсутня чільна інституція, рішення якої мали б силу закону для всіх священнослужителів і віруючих (як, скажімо, Вселенські собори, ієрархія у християн). Відсутність загальновизнаних критеріїв у трактуванні тих чи інших положень ісламського віровчення, його головних джерел — Корану й Суни — призвела до численних дискусій, різночитань, серйозних розходжень і боротьби, а зрештою — до розколів. Уже через три десятиліття після смерті пророка Мухаммеда мусульманство розкололося на три частини — сунізм, шиїзм та хариджизм, які, у свою чергу, поділяються ще на цілу низку шкіл і течій.
Основний розкол стався на ґрунті боротьби за владу між спадкоємцями Мухаммеда, за виключне право наслідування імамату.
Найбільшим і ортодоксальним напрямом в ісламі є сунізм. Для сунітів Суна («звичай») — джерело права, як і Коран. Світського і духовного главу мусульман, на переконання сунітів, мають обирати члени мусульманської громади. Сунізм поділяється на чотири релігійно-правові школи мазхобні...
Шиїзм — другий за поширеністю напрям ісламу. Він не мав і не має якоїсь особливої єдиної концепції віровчення. Шиїти визначають виключне право наслідування імамату лише за нащадками Алі («ши’ат Алі» — «партія Алі»). Суна шиїтів відрізняється від Суни сунітів не за суттю, а за складом переказів та їх тлумачень. У наш час шиїзм представлений численними організаціями, які мають значні розбіжності в догматах та ритуалах. Основні течії (групи) — ісмаїлітські, імалітські, зейдистські.
Хариджизм (від «харадж» — повстанець) — третій значний напрям в ісламі. Виник ще в VII ст. Відповідно до хариджистських уявлень халіф, наступник Мухаммеда, мав отримувати владу від громади шляхом виборів. Обраний міг бути будь-хто з правовірних. Громада ж могла скинути його і навіть позбавити життя. Віру хариджит повинен поєднувати з особистим діяльним її захистом і утвердженням.
Серед інших течій вирізняється суфізм — містико-аскетичний напрям, спрямований проти соціальної нерівності (від араб. суф. — шерсть, вовняний плащ; суфі, суфій — одягнений у волосяницю). Поширеною організаційною формою були своєрідні братства, ордени — тарики («тарик» — містичний «шлях», «метод»).

Далі

До змісту Релігії. Дитяча енциклопедія