Яків ЩОГОЛІВ

Можна з певністю сказати: ще наші прадідусі і прабабусі, коли були маленькими, декламували вірш Якова Щоголіва (1823-1893) «Осінь», що публікувався в багатьох читанках, зі щемливими рядками:

Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світе, та не гріє,
Сонце золоте.

Адже йдеться тут не тільки про пору року, а й у підтексті про осінній період людського життя. Добре знаючи психологію і запити дітей, він пише ряд майстерних поезій про їхнє життя, таких, як «Вівчарик», «Чередничка», «Півень, «Захистя». Не менш популярними були і є вірші, в яких поет малює українську природу. «Осінь», «Завірюха», «Листопад», «Степ» — це справжні перлини пейзажної лірики. Природу Я. Щоголів називає цікавою книгою, з неї багато дечого можна навчитись і дорослому, і дитині. Промовистий такий факт з його життя. Продавши через економічну скруту власний будинок у Харкові, не тільки не сумує, а навпаки, радіє, що тепер зможе бути ближче до природи.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ, учитель, письменник
с. Пруди, Совєтський р-н в Криму

Яків ЩОГОЛІВ

ХАТА

Наша хата під горою, край долини,
У вишневому садочку та в калині;
Попід лісом млин подався у ставочок,
Через воду перекинувся місточок.

Наші ниви золотіють так, як сонце;
Вишні й сливи лізуть з гілок у віконце.
Нашу гору всі далеко знають,
Добрі люди нашу хату привітають.

 

ОСІНЬ

Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світе, та не гріє
Сонце золоте.
Оголилось поле
Од серпа й коси;
Ніде приліпитись
Крапельці роси.
Темная діброва
Стихла і мовчить;
Листя пожовтіле
З дерева летить.
Хоч би де замріла
Квіточка одна;
Тільки й червоніє,
Що горобина.
Здалека під небом
В вирій летючи,
Голосно курличуть
Журавлів ключі.

 

СТЕП

Іду шляхом; сонце сяє,
Вітер з травами говоре;
Перед мною і за мною
Степ колишеться, як море;

А затихне вітер буйний, —
Степ, мов камінь,
 не двигнеться
І, як килимом багатим,
Ввесь квітками убереться.

Он нагнулась тирса біла,
Звіробой скрутив стебельці,
Червоніє материнка,
Як зірки, горять козельці;
 
Крикнув перепел в ярочку,
Стрепет приснув
 над тернами;
По кущах між дерезою
Ходять дрохви табунами.
Тихо всюди; тільки де-де
Вітеречок пронесеться
Та на землю із-під неба
Пісня жайворонка ллється...

 

ЧЕРЕДНИЧКА

Гомонять, що я сирітка
І сиріткою зросла;
Що мене ще змалу тітка
В череднички оддала.
От від ранку і до нічки
Все пасу я теличок…
Гей, телички, гей, телички!
Час нам з вами у лісок!
Знаю я, що ви дрочені,
І що тільки задивись,
Зараз ви в чужі ячмені
Піднялись і подались.
Так з ячменів вас швиденько
На толоку проженуть;
А мене поб’ють любенько,
Ще й заплакать не дадуть.

Будуть лаяти й казати:
«П’ять рублів тобі на рік,
Годувати, одягати,
Ще й свитина й черевик!»

Де ж та свита й черевички?
Відкіля вони взялись?
Гей, телички, гей, телички!
Добре літечком пастись!

А поллє осіння хлюща
І посиплеться листок, —
Нам огидне гай і пуща,
Як промокнем до кісток.

Встань, матусю, з домовини,
Та на доню подивись;
Пригорнися до дитини,
Як горнулася колись.

А не схочеш, мамо, встати,
Так одна сирітці річ:
В чередничках пропадати
Літо й осінь, день і ніч.

Вечір хилиться до нічки,
Світ тікає від очей…
Гей, телички, гей, телички!
Час додому нам, — гей, гей!

 

ТЕСТАМЕНТ
(ЗАПОВІТ)

 

Вчіться, діти: мудра книжка
Скаже вам чогось багато
З того, що колись другими
І посіяно, й пожато.

Тільки ви не озивайтесь
У книжках на кожен голос:
Геть відкиньте
чорний кукіль,
Вибирайте чистий колос!

Та і те запам’ятайте,
Що для кожного народу
Ще одна є з книжок книжка,
Та, що ми зовем природа.

Йдіть на гори, тихий берег,
В гай, зеленую діброву:
Там ви вчуєте щось друге,
Інші річі, іншу мову.

На траві й квітках росинка,
Шелестіння й гомін гілки,
Щебетання й пісня пташки,
Скрип жука,
 гудіння бджілки.

Там, де гаму не буває,
Другим чимсь на вас
 подишуть
І в душі добра і правди
Свій святий закон напишуть.
А як станете шукати
Серед жизненної ниви
Чоловіка, — не жалійте
Лити чистої оливи
У ліхтарню; бо без світла
Наткнетесь на ліс дрімучий,
Де розшарпають вас звірі
І пожале гад шипучий.
Перед Сильним не згинайтесь;
Хто ж на землю впав без сили,
Щоб того нагодували,
Щоб того ви напоїли!