Андрій МАЛИШКО

Його поезії для дітей, розкуті, вільні від штампів, мелодійні, глибоко ліричні, з переосмисленням фольклорних образів і наданням їм нових форм і кольорів, давно «прописані» в читанках, збірниках з позакласного читання. Пригадую, як у повоєнні роки ми, третьокласники, легко запам’ятовували віршик, що починається: «Кіт-воркіт біля воріт чеше лапкою живіт…». А пізніше — про дощ: «Дощик, дощик голубий, колосків не оббий…». Оригінальна, свіжа образність, уміння «грати словом» — ці «пашпортні дані» властиві і для багатьох інших поезій, адресованих малим читачам і зібраних у книжечках: «Кіт-воркіт» (1947), «Пшениченька» (1958), «Кораблик» (1960), «Бабуня-трава» (1981).
Побачив цей кольоровий світ Андрій Самійлович Малишко 14 листопада 1912 року в Обухові на Київщині в сім’ї шевця. Родина Малишків була великою — одинадцятеро дітей, батько з матір’ю та старенька бабуся. Тож трудове життя талановитого майбутнього поета почалося рано. Ледве сам навчившись читати, він веде лікнет (учить неграмотних), а після закінчення семирічки їде вступати в Київ до медичного технікуму, звідки згодом переводиться на літературний факультет Інституту народної освіти. Пройшов нелегкими дорогами війни, працюючи військовим кореспондентом у фронтових газетах. У мирний час написав ряд визначних творів, зокрема поему «Прометей», видав збірки «За синім морем», «Дорога під яворами», «Прозорість» та інші. Удостоєний Державної премії СРСР та Премії ім. Т. Г. Шевченка. А «Пісню про рушник» на його слова співає увесь світ. За межею вічності з 1970 року.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
вчитель української мови та літератури, письменник
с. Пруди
Совєтського району в Криму

Андрій МАЛИШКО

ДОЩ

Дощик, дощик голубий,
Колоскiв не оббий
Зливами-приливами,
Харами огнивими,
Птицями-зiрницями —
В небi блискавицями!
Ти спадай на межу,
Я тобi таке скажу:
— Понад рiки та лiси
Хмари-вдари понеси,
Крапельками росяними
Над ланами вiвсяними,
Цебром, цебром, цебрицею
Над нашою пшеницею.
Лийся тихо вдалинi
На гречки та ячменi,
На гречки та ячменi, —
Буде весело менi!

 

КІТ-ВОРКІТ

Кіт-воркіт біля воріт
Чеше лапкою живіт.
З’ївши мишку-побіганку,
Що робити по сніданку?
Чи погнати біля хати
Вслід за голубом-гінцем?
А чи вуси-довгоруси
Почесати гребінцем?
Що робити, кіт не знає
За ворітьми у кущі.
А над ним веселка грає,
Золоті несе дощі.

 

ПЕРЕПІЛКА

Ой летіла птиця —
Пе-ре-пе-ли-ця.
Не під небесами —
Житами, вівсами,
Гречками медвистими,
Пшеницями чистими.
Хвалилася птиця —
Пе-ре-пе-ли-ця:
— Здрастуй, спілий колосе,
Ясна зірко,
Діточок я вивела
Аж семірко!
— Не хвалися, птице,
Пе-ре-пе-ли-це!
Під моїми ж вусами,
Світлими та русими,
Зерна не облічено,
Числами не мічено:
Сім по сім,
Та ще сім,
Та в вершечку двадцять два,
Отакі мої слова,
Отакі ідуть жнива!

 

ПШЕНИЧЕНЬКА

Над полями промені,
Зірка чиста.
На полях пшениченька
Колосиста.
Гей, гей, вся умита,
Теплим сонцем оповита
На полях пшениченька
Колосиста.
А за нею простори
І з дубами,
Білі хмари плавають
З голубами.
Гей, гей на просторі
За колоссям, наче в морі,
Білі хмари плавають
З голубами.